Доня

Земфира Василевич Голубка
Доней старушка меня назвала,
Взглядом душевным ласкала.
Сирой  казалась, чужой  сторона,
Словно  родною  вдруг стала.

Ей за тепло , до земли поклонюсь-
За материнское слово!
И усыплю свою давнюю грусть,
Словно я с матерью снова.