Не печалься ты, родная,
Своё сердце не тревожь.
Помнишь, клёны на свиданье
Защищали в сильный дождь...
Как каштаны опадали,
Был как миг свиданья час,
И влюблённые по парам
Проходили мимо нас.
Как внезапно песней стала
Дробь небесного гонца.
Нам надежда согревала
Беспокойные сердца.
И осенний ветер шалый,
И кафе, и ночь без снов,
Жаркий спор... И ты умчалась,
Чтоб вернуться утром вновь.
Не сумуй ти, кохана, без мене http://www.stihi.ru/2009/03/09/1378
Виктор Гусак
Не сумуй ти, кохана, без мене,
Не тримай своє серце в неспокої,
Пригадай, як високі нас клени
Захищали від осені мокрої...
Як каштани дозрілі падали,
Стрімко-стрімко летів як час,
Як закохані завжди парами
Пропливали десь поміж нас.
Як краплини дощу враз заграли.
Незабутня мелодія ця.
Як надією нас зігрівали
Неспокійнії наші серця.
І осіннього вітру пронизливу січ,
І кафе, щиру-щиру розмову,
Як ти раптом поїхала в ніч,
Щоб на ранок приїхати знову.