***

Її він називав своєю.
У власних викохав руках.
Мріяв про час палких взаємин.
Згоду шукав в синіх очах.
Бездонна мить дорожча злота.
Він дарував свою турботу.
Вона зіткала рушника,
Де нитка щастя пролягла.
Орнамент вишила незвичний.
То символ відданості вічний.
Лебідка  виплила з озерця.
І оченята- як два скельця,
Дивились в бік її любові.
Був величавий лебідь чорний.
Так впевнено він наближався,
Що в хвилях подив розсівався.
Лебідку пильно розглядав.
Бо то єдине, що він мав.