(под впечатлением от стихотворения Вадима Крапки "Подруга" (переклад))
Мені потрібні мершій
геї-товариші.
Аби вільно спілкуватись,
залицяння не лякатись,
без вагання притулятись
до знайомого плеча,
коли дуже хочу спати,
коли сльози ллю від втрати,
коли світ важкий занадто,
почуття коли мовчать.
Бажаю знати про те,
що зі мною тепер.
Чи занадто я імпульсивна,
чи поводжу себе досить дивно,
або зовсім якась примітивна
в спілкуванні своєму з людьми.
Можливо, нігті у мене негарні,
волосся зачісане неохайно,
тому й нещаслива в коханні -
правду розкаже мені.
І навідь серед ночі
до нього прийти хочу.
Сидіти на краєчку ліжка
і лаяти зрадників нишком,
пускаючи сльози на книжку,
сама яку й подарувала
на твій енний День народження,
коли вдерлась без запрошення
з кишенями порожніми
та книгою з базара.
Але ти мені все пробачаєш,
наливаєш гарячого чаю,
отямитись аби змогла,
зрозуміла, яка я дурна,
що усе в цьому світі мина -
варто трішки лише почекати.
Ти тихенько відкриєш шухляду,
подаруєш на шию принаду
і підкинеш чудову пораду,
хлопця якого повинна шукати.