Немає за що держатися, життя кудись котиться,
зі мною щось коїться, нічого зовсім не хочеться.
Кажуть усі треба мінятися, кохатися і підніматися,
а я хочу собою залихитись, щоб не ламатися.
Час летить швидко, назад не повернеш минуле,
що накоів колись згадаєш, поплачеш, забудеш.
У всьому винні лише люди, прості сірі люди,
вони пам'ятають чи так сам просто думаєш.
Кожен погляд здається підступно нахабним,
відразу питаєш себе, чого і кому тут я вартий.
Про смерть не гадаєш, доки собі не захочеться,
щось-таки робиться, зі мною щось коїться.
Коли одинокий в думках - самотній на волі,
ні друзів, кохання, сім'ї , лиш сам із собою.
До бою вступаю з собою, до біса іду з собою,
а в душі вже давно проріс зеленою травою.
Час все біжить, гріється в печі мікрохвильовій.
І доки бутерброд у ній стигне з ковбасою,
ти просто сидиш і чекаєш, коли буде готовий,
водиш по пустій тарілці сухою, твердою рукою.
А раніше встигав заварити ще чаю, скучаю,
відписати друзям, тепер їх не маю, вмираю.
Коли нікому не телефонуєш, теж не чуєш дзвінків,
лише від батьків ідуть сигнали, лише від батьків.
І тихим тоном питаєш себе, а хто я і якого,
якого родився, якого розстався з тобою.
Якщо хтось відповіді вимагає, говорю не знаю,
коли заставляють проти волі, то кажу не хочу,
якщо страшно серед ночі, ховаюся під покривалом
і не вилажу до ранку, борюся з темним кошмаром.
Якщо хтось націлив дуло в спину, обертаюся сміло,
це варте того,щоб побачити обличчя сусіда.
Не можу, не вірю, немає бажання, хіба-що останнє
знайти десь халабуду,там на самоті жити я буду.
Не бачив мене більше щоб ніхто і не кликав,
щоб знов не накоіти близьким горя і лиха,
провести житя спокійно і тихо, оце була б втіха,
духовна каліка, духовка у місті кожного літа.
Побути там одинці, подумати про скоєні вчинки,
щоб дихати на повні груди, забути про міста отрути.
Зелені мяти і червоні рути порвали щоб пута,
ніхто не забутий, ніщо не забуте, повинно так бути.
Але ж так хочеться людям донести свої ідеі,
здобути славу, визнання, стати Прометеєм,
і нехаю клюють моє серце заради цілі цієі,
а після смерті нехай поховають у Мавзолеі.
Цвілість думок вимагає негайного оновлення
тіла, душі і , можливо, навіть свого оточення.
Сметаною життя покрите сіре молоко душі,
а в ньому миша збиває масло і бариші.
Мрії можуть дозволити собі лише відважні і дурні,
бо перші ідуть до мети, в думках задихаються другі.
Коли забуваєш людей, тебе також забувають усі,
тому приходиться тримати в пам'яті обличчя сліпі.
Вперед іти, вперед писати, вперед любити і кохати,
забути промахи, невдачі, злість люблять лиш ледачі.
Перекричати сміхом сльози, здійснити всі бажання,
набрати номер, щоб повернути втрачене кохання.