Обірвана струна
Питаєш ти – чому така сумна?
Чому так гірко плачу серед ночі?
-В моїй душі обірвана струна,
Вона звучать не може, і не хоче…
Я хочу вірить, що вона жива,
Вона колись, можливо, тихо й скаже,
Але тепер безсило спочива…
Її печаль хрестом на прошву ляже…
Чекаю знов. Немає більше сну…
Так часто вітер в двір мій завертає…
Удень я плачу, в ніч я не засну, -
Гроза струну обірвану торкає.
Чекаю я, хоч в серці – ковалі,
Здаватись долі просто я не хочу!
Ходжу завжди я гордо по землі,
Та відчуваю погляди пророчі…
Вітри лишають заздрощів сліди,
В душі, у серці, писані курсивом.
А через час – завруняться плоди,-
Та це вже підло, й зовсім не красиво…
Усі гріхи в собі переберу,
Так роблять всі, хто струн своїх не бачить.
Довірюсь потім зошиту й перу,
І хай вони уже мені пробачать…
Сьогодні знов мороз кує мости,
Сніжинси білі граються пророче.
А я все чую: «Вислухай… Прости…»
І щось струна сказати кволо хоче…
Ота струна, обірвана в душі,
Що так самотньо мріє серед ночі…
Я їй пишу сумні свої вірші, -
А вона чути й слухати не хоче.
Питаєш ти: чому така сумна?
Чому самотньо в мріях я згораю?
-В душі моїй обірвана струна,
А без струни гітара не заграє…