Шуміли жита щедрим колосом в полі,
Як стрічка, дорога вздовж них пролягла.
Стрункі як дівчата стояли тополі
І скрізь було чути як липа цвіла.
За хмару далеку сонце вже сіло.
Він їхав дорогою тою не раз.
Все поспішав, а навкруг сутеніло,
Кермо тримав міцно і тиснув на газ.
Всю дорогу тікав від тривожних думок
І що дома чекають, добре він знав.
Знав що дорога не проща помилок,
Але втома підкралась, на мить задрімав.
Та ангел із неба спустився в ту мить
Як снігом вкрита сивиною голова.
Щоб від біди, від лиха захистить,
Явилась мати перед ним, ніби жива.
Вона сина тоді від біди вберегла,
Тихо сказавши: «Прокинься мій сину».
Як в дитинстві далекім його обняла…
І ангел той знову на небо полинув.
Відтоді частіше його тягне туди,
Де співали пісень солов`ї у гаю,
Де липи цвіли, де вишневі сади,
Дитинство пройшло, зустрів юність свою.
Ось і рідне село, там де батьківська хата,
Все знайоме до болю, дороге з юних літ.
Та не вийде ніхто на поріг зустрічати,
Лиш калина зустріне біля воріт.
На могилі у неньки вклонивсь до землі,
Помолився тихенько за душі її спокій.
У дорогу далеку вже летять журавлі,
Лиш один над селом кружляв одиноко.
14.06.2012.