Вона благала: «Боже, відпусти!
Немає сил продовжувать життя!»
А він мовчав, та змушував іти –
Назустріч долі, в невідоме, в майбуття.
Здавалося, що проти – цілий світ,
Що крок один – і більше нікуди,
Впаде на землю, бо не чує ніг,
Та він її примушував іти.
І сльози зсохли, як ріка в піску,
Бо він був поруч кожен день і кожну мить.
І в час журби він їй співав пісень,
А потім вів, й продовжував любить.
Безсилля одійшло і все вдалось здолать,
Навалу-безліч бід, вогонь та воду, кров
Велика сила їм дала перемогти,
Безсмертна сила на і`мя ЛЮБОВ.
картинка из Сети