В суєті
Я в суєті цій все залишу,
Й гойдатись буду на вітрах…
Так не люблю зрадливу тишу, -
Вона саджає в серці страх.
Боюся тиші і німію,
Мій жар у серці вже зачах…
Тепер згребти його зумію
З печальним острахом в очах…
І тиша знову б»є у груди,
На плечі сиплеться дощем…
А після тиші – що там буде?
Скорбота, гнів, печальний щем?..
Лякає тиша, грізно б»ється
Як білий дим, як чорний крук.
Регоче, скиглить і сміється
Понад сплетінням наших рук…
І ця тремтлива тиша ночі
Встать не дає мені з колін…
Так насторожує пророче,
Немов тривожний церкви дзвін…
Її боюся, як неправди,
Що обніма руками світ,
Як злої помсти, люті, зради, -
Живу у страсі скільки літ!
А тиша просто, за плечима,
Нога у ногу, слід у слід!
Вона із сірими очима,
Холодний погляд, наче лід…
А я її плекати мушу,
Щоб, не дай Боже, не збудить…
Боюся тишу взять у душу,
А потім чимсь не догодить…
Страшна й німа буденна тиша…
І що робить мені тепер?
А серце знов курсивом пише
Страшними розчерками пер…