День, настояний на липах,
як червневий трунок ласий,
об'єднав у мудрий триптих
вічний плин стрімкого часу.
Вечір лагідно муркоче,
на гостину зве до себе,
затягли лаштунки ночі
втомлені блавати неба.
Місяць горнеться до літа,
ледь освітлює дорогу,
серцем чуєш, як над світом
пролітає подих Бога...