Не лоскочи мене пір’ячком крил,
вміло маскуючи втому турботою.
Знаю – зі мною ти вибився з сил –
важко буває з цією роботою.
Стільки напруження. Варта чи ні?
Може жалкуєш? Невже задоволений?
Легко торкнешся крилом уві сні,
ніби знімаєш накладені долею
розчарування важкого шляху,
дивну бентежність постійного пошуку.
В радісні дні чи годину лиху,
тішуся затишком ніжного лоскоту.
Хоч за плечима роки не прості
рушу вперед, не рахуючись з втомою,
бо залишається ще у житті
дуже багато всього невідомого.
Не обіцяю, що новий маршрут
вдало прокладено серед усіх «але»…
Плутана стежка служіння добру…
Ти не покинеш? Всміхаєшся, Ангеле?..
Трохи бентежно – підступність і зло
мають наразі серйозні позиції.
Оберігай мене теплим крилом
це і благання моє й пропозиція.