Наше місто ізнову порожнє. Гарячий асфальт
вже давно увібрав чорний шрифт заголовків новин,
що пролився з ущент переповнених збуджених шпальт
читачам на коліна, і далі на землю з колін.
Як розріджений кисень,тиша створює знижений тиск,
затікає у шпари замків продуктових крамниць,
і корки вилітають із пляшок у стелю кудись,
і дешеве вино водоспадом струмує з полиць.
Наше місто порожнє. Фундамент будинків трясе
замурована в цеглу луна чоловічих розмов,
і гарячі бурштинові сльози жіночих пісень
на фасадах застигли. І місто зпустошене знов.
Так буває на бабине літо. Достиглого дня
забагато для довгих стосунків й обідніх перерв.
Порожнечею місто, як милістю, бог обійняв,
починаючи з телеантен та верхівок дерев.