Зірка,упаде крізь верби,
У волоссі встряне запала,
Посмішкою,ти позвеш до себе
Ох,як жаль,що ніч така мала.
Місяць встав вже над рікою,
Доріжки збіглись у одну,
Ось де ти,лиш візьми рукою,
Проте чомусь,так довго йду.
Так легенько,тихо й ніжно,
Даю тобі себе відкрить,
Що кохаю.Вже,довічно,
Тільки,зупинити тую мить.
У раз зірву усі троянди,
Що знайшов би на землі,
Та з квіток зроблю гірлянди,
Хай ллють світло лиш тобі.
Там знайду лілейний човен,
Й відпливемо в ту дорогу,
Що проклав нам місяць повен,
Від вже забутого порогу.