Cтамбул, я сумую,
Стамбул, я заплющую очі,
з’являючись в кращому світі.
Там бачу Галату,
де води на сонці блищать,
захлинаючись в Боговім світлі
Я там понад морем жила
одинока, маленька, невпинна
І жити у борг мене вчили нарівно
любов і легка провина
А може, навколо було
неймовірне, нічим не похмурене диво?
І я намагалась, як можу –
жити собі
щасливо.
07.07.2012