Не згинуть подвиги і славу нам віщують,
Хоча сини землі давно в могилах сплять.
І хай не думають, що мертві вже не чують,
Коли про них нащадки говорять.
Ми вдячні вам, солдати, за відвагу.
Ми будем пам'ятать і дякувать завжди.
І тягнуться віки із сивого туману
Туди, де ви життя лишили назавжди.
Там, в полум'ї війни, розбить неправду грізну
Судилося військам у битві прапорів.
За правду! За людей! За славную Вітчизну!
А вилилась війна у сльози матерів.
А сльози - то вода, пекучий біль від втрати.
Ніхто в тривожний час їх заховать не міг.
Чи вірили бійці, що смерті того варті
І що настане день, щасливий день для всіх?
Він був одним із них, одним із тих солдатів,
Хто на шляху життя зустріли чорну лють.
Він перекреслив все і власну долю стратив,
І вирушив туди, де постріли гудуть.
Він не забув свій дім, забувши там свій спокій.
Він в серці зберігав любов і власний жаль.
І захищав свій край, де рано сонце сходить,
Де зламані життя і панівна печаль.
Ворожі танки йдуть. Чого тепер чекати?
Він йде на вірну смерть, а так хотілось жить!
І знає той солдат: не можна відступати.
Війна - це біль і страх, і згубний постріл вмить.
Ось у його очах застигла сива мука.
Останній подих вже не чуть із-за гармат.
Ось перемога йде, скінчився час розлуки.
Ні, не вмирай тепер, живи іще, солдат!
Лише минулі сни в очах його сповиті,
Бо він життя віддав за мир у цих краях.
І пам'ять про часи, що кровію облиті
Не згине, буде жить і в душах, і в віках.
Не згинуть подвиги і славу нам віщують,
Хоча сини землі давно в могилах сплять.
І хай не думають, що мертві вже не чують,
Коли про них нащадки говорять.
01.04.2005
На написание этого стихотворения подтолкнуло творчество Николая Майорова - советского поэта, погибшего на фронте 8 февраля 1942 года.
..."Мы все уставы знаем наизусть.
Что гибель нам? Мы даже смерти выше.
В могилах мы построились в отряд
И ждем приказа нового. И пусть
Не думают, что мертвые не слышат,
Когда о них потомки говорят." - Николай Майоров