Мені зосталось ще дві третіх неба,
шматок дороги між ровами з пирієм,
з дощем розмова, як завжди, про тебе,
що манівцями певно якось дожиєм.
Мені зосталось іще трохи пилу
предвічних зір на шельках терезів,
ключі від шафи, де ховаю крила,
між зшитками у рівний стовпчик слів.
Мовчиш… І я з дощем помовчу,
А думаєш про що? … І я також...
Давай утрьох наважимось на втечу
На перехресті вже чекає дощ.