Не може заспокоїтись підлота,
Не може,щоб про мене не згадать,
І не наїсться вже иніколи ця наглота...
Навіть,недеоїдки готова доїдать...
Мене давно нема вже у тій школі школі,
Давним -давно від них я вже пішла,
Але біда,що стіни стали голі
І стенди теж свої я забрала.
А виявляється,що мала залишити
Й не мала права це без них робить,
Про це у них повинна я молити
І дозволу на це у них просить.
Не перестаю я цьому дивуватись,
Що їх життя нічому так не вчить,
Й самі собі бояться теж зізнатись,
Що вже нічому їх і не навчить.
Вони привикли у багні купатись
І з брудом між людьми ходить.
Привикли над людьми знущатись
І задоволення від цього теж ловить.
Та до пори-до часу дзбанок воду носить,
Та в одну мить те вухо відпаде.
Та час прийде й побачення попросять...
Може,в кінці-кінців до них це все дійде.
Та віри мало в те,що зрозуміють
І в спокої залишать вони тих,
Котрі все витримати можуть й вміють,
Котрих лиш горстка залишилась серед них.
22.10.2010