Перед тобой галантно не склонюсь,
И комплимента сделать не сумею.
Лишь в нежные глаза я засмотрюсь
И на сердце тотчас же потеплеет.
И в час, когда химерным покрывалом
Всю землю туго спеленает ночь,
Томится сердце в грусти небывалой,
Сон вдаль уходит, улетает прочь.
Как долго белые таинственные крылья
Виденьем-облаком все обвивают вкруг.
Ты утренней, прозрачной, тихой тенью
Ко мне приходишь, милый добрый друг.
И светятся, подобно спелым вишням,
То властные, то нежные, живые –
Уста те нецелованные грешные,
Глаза твои безумно-голубые.
***********************************
Я тобі галантно не вклонюся,
Комплімента зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю.
І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.
Довго білі таємничі крила
Обвивають маревом видінь,
І стоїш ти крихітна, і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.
І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи неціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.