Немой тоской наполнены леса,
Когда их ночь украдкой обнимает.
Их первозданная невидима краса –
Ревниво ночь от глаз ее скрывает.
Звучат живою радостью леса,
Как только утро вспыхнет неба краем.
Их первозданная и чистая краса
На солнце ярком радостно играет.
Мне кажется, – быть может, я не знаю, –
Так было раньше, будет так всегда:
Любовь, как Солнце, миру открывает,
Как велика людская красота.
И, потому, весь мир благословляет
И Солнца диск, что светит без конца,
И тех, кто любит, о любви мечтает,
Ей, отдавая все свои сердца.
*****************************
Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.
Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.
Мені здається, — може, я не знаю, -
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.