байка-жарт (майже)
Зчепилися, неначе дикі кішки…
…Одній казав: «Не переймайся – пізно.
Все це минуло. Потерпи ще трішки».
А іншій: «Люба, ми занадто різні».
Суперниці немов оскаженілі
Обмінювалися плювками в душу…
Картання першої, емоцій хвилі –
Він захлинався: «Чом терпіти мушу?..»
Зненавидів і другу, як причину
Безмежних докорів, сварок удома.
(Спочатку, навіть, відчував провину,
А потім тільки безнадійну втому)…
Закляті вороги тепер навіки!
Від ревнощів втрачали глузд обидві:
Ковтали сльози і ковтали ліки,
Губили гідність у безглуздій битві.
Та поки у життів брудні бокали
Ненависті лили гірку отруту,
Він міркував: «Уже й позабували?
Заради чого починали гру ту».
Герой їх втік тихенько, непомітно
(Завжди, насправді, існувала третя)…
Та чубляться дурепи безпросвітні,
Підтверджуючи тупості безсмертя.