Журба, журба... Обличчя в тузі,
Оце вже сварка, який день...
Я знов у сіро-чорній смузі...
Вже вкотре, вкотре... О,- іде.
Не вгомонився... Одні крики:
"Ти пам'ятаєш отой рік?
Не бачив би тієї пики...
І скільки перепив я лік???"
То ж ревнощі... Хоч дав би спокій,
А не такі брудні слова!..
Чи, може, стати руки-в-боки
Та в наступ: "В тебе вже нова?.."
Ні, змовчу, бо ще є терпіння,
Що Бог дарує скільки літ...
Молитись буду за спасіння,
Аби продовжувався рід.
Щось тихо стало... Слава Богу!-
Заснув нарешті чоловік.
Аж сон зморив його тривогу.
Піду, прикрию йому бік.
21.07.2012
Картина із Яндекса.