* * *
Щось журне, щось тягуче, безмежне
Забринить у легкій ковилі —
І летить моє горе важезне,
Наче птах.
І зникає в імлі...
А услід козарлюга —
на списі
Бусурменська жива голова —
Всі її блискавичнії мислі,
Всі її громовержні слова.
Та козацька душа не святкує
Перемоги —
ніколи й ніде.
Наші думи — не мовляться всує,
Наша вись — підземельно гуде.
Летимо непростимо-гріховні,
Мовчимо в каятті, як святі.
Не сонця, а багаття жертовні
Нам судились
на вічній путі.