Дівчина з очима жінки,
Вдихає ввечері нічне повітря,
Блукає там, де зорі прямо на будинках,
Ще не розлякані осіннім вітром,
Дівчина з очима жінки,
Терпка на смак, хоч лагідна на дотик,
Перебирає колір, гамму і відтінки,
Та прораховує цейтноти,
Проводить лінії, малює карти,
Весь час в мені що-небудь змінює,
І стежить, щоби без фальстартів,
Та й без затримок, це – як мінімум,
Цінує, мабУть, мою простоту,
Ніжить мене, мов улюблену кішку,
І я кохаю її, як мав би кохати ту,
З якою завжди прокидаюсь у ліжку.
Андрей Титок ©