— Хатки сумирненькі, біленькі,
Дядьки ліниві, як воли,
І молодиці моторненькі...
— Але чи довго так жили?
— От-от, і я кажу: недовго,
Та не пішли в кочовики...
— А десь в кайданах доля човга,
І поряд човгають віки?!
— От-от, і я кажу: до хати
Колись повернеться й вона...
— І стріне мати?
— Звісно, мати...
— Така ж покірна і сумна?!
— От-от, і я кажу: бо — мати,
Бо на війні і син і муж
Пропали...
Тільки чуєш, брате,
Не треба... Ти цього не руш...