У червоному вазоні , що на підвіконні,
Розквітла диво квітка - фіалка голуба.
Суцвіття велике , листочки кругленькі.
-Не простого роду – селекційна я!
Квітка вихвалялась собою щоранку,
Виглядала на подвір*я у віконну рамку.
Бачить – росте у дворі лісова фіалка.
-До сонечка потяглася. Те ж , мені ще, мавка!
Запишалася знатна квітка. – Треба ж мені це.
Хай іде собі до лісу, та там і цвіте...
Згори до низу подивилась. –Ти якого роду ?
Я заможня. Бачу , ти з простого народу.
Я доглянута , в теплі. Шлейфи в мене кружевні.
По краям заморські квіти… - Що кактуси в голки одіті ?
Вихвалялася одна. Забули полити -
Тож зів*яли всі твої чарівниї квіти.
Сестро , ми одна сім*я , хоч різного роду,
Прикрашаємо з тобою ми рідну природу.
Дочекалася води - показуй ще вроду.
А мені , простій фіалці , нема переводу.