Я десь за тридев’ять морів —
У злотосліззі,
В падолисті...
Там тихий полудень горів
Як свічка в келії пречистій.
Там був я, волею Отця,
Монах смиренний і молився
За всіх на світі без кінця
І цим, як зараз, не хвалився.
Не буде потім важливіш
В житті нічого і ніколи.
О! я віддав би кожен вірш
За мить служіння ясночолу!
За той сріблястий відблиск риз
Беріз і кленів біля гаті,
За падолист...
Хоч падолист —
Як не потоки благодаті...