Душа твоя огорне, мов серпанком,
І осяйним, і теплим.
Вознесе —
Мою, так добре приспану до ранку,
Що ледве не проґавила усе...
Матусю, скільки рідного довкола,
Вкраїно,
Сокровенна і свята!
Молитвенно люблю і ясночоло,
Й планида забувається пуста.
Душа моя, мов згорток, —
Понад ріллі,
Понад яруги, ковили печаль...
В твоїх очах, немов у породіллі,
І щастя. І замріяність. І жаль.
Як затишно.
І як — передгрозово!
Показуєш, розказуєш усе.
І в мові — диха Бог. І Бог той — Слово.
І він обох угору нас несе.
І вільгість, переповнена сльозами,
І вічність, чисто-біла, наче сніг,
Над нами ще. Але й внизу — під нами,
Де я живу,
Де навзнак — не поліг...