Коні-хмари глину місять.
Стук — стіна.
І грюк — стіна...
То над ковбицею місяць
Чи сокира замашна?
Знов будуються до ранку.
Грішним спати не дають.
Ще й ганяють душу-бранку,
Батогами радо б’ють.
Твар подряпають до крові
І самі ж беруть на глум...
Наче буря по діброві —
Розгасався чорний тлум.
Брудно лаються, регочуть —
Не будівля, а татьба.
Ніч — як згарище...
Пророчо
Підступається судьба?
Літію такій толоці
Не відправлять і півні...
Люди чи песиголовці?!
— Сам такий! —
гарчать мені.