Я все життя писав потроху вірші
І в стіл ховав… Лише наприкінці
Відкрив я скриню в тім столі поширше
І залишився сам, наодинці…
Вірші пішли, долаючи пороші,
І вдячні люди, як і зазвичай,
Несли мені свої останні гроші,
Лише один налив в’єтнамський чай!
Навіщо гроші? – Гроші – то страждання!
На них придбати можна тільки дим!
Я ж на шляху до щастя та кохання
Нап’юся чаю й стану молодим!
2012