Я вірила,що щастя неземне
Тебе й мене не омине.
Вже стільки часу промайнуло...
Хоча не так й давно...
Здавалось би ще вчора все було...
Як зараз пам'ятаю несміливо,
Як вперше цілував мене- "щасливу"...
А я лиш посміхалась...Як згадаю-
Душа минулого іде до прірви краю.
І знову біль...Він не минає!?..
Чому все саме так- ніхто не знає...
Мабуть, ти іншу покохав, а я ридала,
Я розуміла- я тебе втрачала...
Втрачала все...Солодкий поцілунок,
Слова,які цінила мов дарунок.
Слова кохання, що мені розповідав...
А ти ішов й взамін нічого не лишав...
"Втрачаю"- пульсувала кров у скронях,
тобі ж несла я серце у долонях,
Воно трояндою жевріло у руках...
Але кохання залишилося у снах...
Ти йшов у даль...від мене...чи назавжди!?
А як хотілось мовити - "Чекай!!!"
Не йди коханий,любий, повернись!..
Лебідкою злетіла я у вись
І каменем припала до землі...
Добром і злом вимірювалися дні.
Життям був Ти і смерттю Ти ставав...
Мене вбивав,бо більше не кохав...