Як осінь мене дощем годувала,
Я згадую дивлячись в сіре вікно.
Йдучи крізь терни людського обману,
Я бачу історію…Наче в кіно!
Там люди змагаються самі з собою,
Там квіти цвітуть і в’януть в той час,
Коли мати співає свою колискову
І сонце сідає всередині нас.
Я наче на крилах лечу до свободи:
Все вище и вище до синього неба,
Бо я не люблю обирати дороги
І це є моя єдина проблема.