***

                *   *   *
Тихо розгоряється світанок
Вітер грає на своїм органі.
Зоряно-туманний свій серпанок
Забирає ніч з вологих трав.
Жив колись хлопчина піднебесний.
На землі любив стрічать світання.
І, одного разу, як спускався
Похитнувсь, не втримався і впав.

Він летів із неба пломенисто.
Падав, падав, як летів - згорів.
А з землі лиш видно в небі чистім
Довгий слід вогненної зорі.
Я б хотів, як той малий хлопчисько
Всім світити. В душах лід би скрес.
Для усіх, далеко а чи близько
Зорі розсипати із небес.