Немовби вої Тамерлана,
Вітри розкосі і гнучкі
Не бряцнуть зброєю.
На ґанок
Вдеруться! І шаблі мигкі
Гуляють в листі. Осокори
Риплять.
Бучний короткий герць —
І жовтень дивиться знадвору,
Як мрець.
І лавою — багрець.
Твань з-під копит.
І антрацитні
Далекі полиски доріг...
На золотій соломі житній
Ми ще спимо... Та на поріг —
Оті, в кольчугах. Зовсім близько!
Вже палять постіль!
Щось мені
Кричиш, мов бранка. І вітрисько
За коси тягне по стерні...