брату Олегу
Почуття в сльозах печаллю світять,
А слова...слова...ну де їх взяти?
На твоїй могилі свіжі квіти
Замість тебе будуть промовляти.
Ти, неначе зрізана троянда,
Що зів"яла без води й схилилась
До землі...Ой, рано, дуже рано
Час пробив і серце зупинилось.
Обірвалось днів твоїх намисто,
Не нанижеш їх уже на нитку...
Ти і смерть - здавалось, несумісні-
Сумістилися раптово, швидко.
Вже нічого в цім житті не треба,
Згасли твої мрії-міражі...
Тільки я кричу в відкрите Небо:
-Боже, його душу збережи!
Дай відчути нам щасливу мить
Зустрічі у царстві неземному,
Де душа не плаче й не болить,
Де немає гіркоти і втоми...
2000 р.
* * *
брату Олегу
Незвично, дивно, що тебе нема,
А ми живемо, як жили колись.
Знов землю обіймає ніч-пітьма,
А ми так хочемо, щоб ти з"явивсь.
-Приснися, брате!
-Таточку, приснись!
-Приснися, сине мій!
-Приснись, коханий!
...Минає ніч, а за віконцем - блись!-
Народжується знов без тебе ранок.
2000 р.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Мамі
Так незатишно і незвично...
Як змиритись, що все мине,
І душа відлетить у Вічність,
Залишаючи все земне,
Що зупиниться час і серденько
У погожу, у літню днину,
І що ляже у землю ненька
Біля сина...
2003 р.