Літо бабине — біла габа,
В ірій,
Вирій —
окрилена тяга...
І рипить понад яром гарба,
І мовчить в семирязі нетяга.
І пливуть золоті корогви,
І клейноди блищать в павутинні.
Світлі-світлі небесні луги,
Де старшини проходять, як тіні...
Чом же, козуре бідний, притих
І нікого не кличеш на землю?
Павутину розрізує штих —
Дорогу,
нетутешню куделю...