Моя любовь! Стою перед тобою.
Бери меня в блаженство долгих снов.
Не покоряй послушною рабою,
не обмани и дух не обескровь!
Не допусти, чтоб мир сошёлся клином,
не усыпи того, чем я живу.
Но подари над тропкой тополиной
палящего светила булаву.
Не дай мне сбиться с ног в проулках будней,
не разменяй на перекрёстки путь.
Мне говорили: "Путь сей будет трудным!"
теперь и я шепчу: "Не обессудь!"
Чтоб в скорби не заплакали в гробницах
останки гордых прадедов моих.
Любовь моя от них, подобна птице,
на крылья мир поднимет для двоих!
Их жёны плач сердец несли на стены,
к земле клонились – слушать стук копыт.
Не ожидая к счастью перемены,
смирялись, как величие велит.
А различив сквозь тьму жестокость боя
и звон мечей, молились до весны...
Моя любовь! Вот, я – перед тобою.
Бери меня блаженством тихим в сны.
________________________________________
это был поэтический перевод замечательнейшего стихотворения Лины Костенко
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.