Такий розпачливий синій – тільки на небесах
на небеснім цвинтарі…
Там лежать літаки
і пілоти блукають хмарами.
І коли ти ще сонний мої пальці тримаєш в руках
я спиняюсь на слові, літері
споглядаючи з-під руки
незбагненну, сповиту чарами
малесеньку церкву, із синьо-прозорим куполом
зірками увінчану,
наче небесну царівну
серед зеленого простору
Я заспокоюю серце, щоб не так сильно гупало
перед цією вічною
схожою на лебедівну
з самого небесного острову
Такий синій захоплює подих, така світлість охоплює душу
така тиша вранішня попід трасою
де машини летять, не спиняючись
водії, не спиняючи погляд
на маленькій, білявій церквичці – один вид її серце зрушує!
я би вислизнула з самого ранку, над твоєю терасою
промайнула би, не вагаючись,
забуваючи острах, годі!
Ось вона, заповітна маленького серця ніша!
Ось вони, заповітні таїни
Ось вона, випадкова зустріч
До якої – з машини один і ще один крок.
І яка б не стояла навколо глибока, поважна тиша
на цій світлій липневій окраїні…
Вона лине, ранкова, навстріч
із синім як небо, куполом, і оберемком
золотих наче з неба
зірок.
10-11.07.2012