[Кожен рядок вимагає власного... оклику! Спробуєте, крізь рваність наголошень, прочитати (чи, одразу, — проспівати: так гладенько!]
дихаєш? — то й дихай, слава Богу
вклонись, перехрестись; во славу Богу
голова ж у тебе — не макітра
і легеням повно є повітря
а й не сам живеш ти, — слава Богу
є ріднЯ, є рІвня: все слава Богу
час тебе, а ти його минаєш
все почав, то далі чом чекаєш
маєш що поїсти? — слава Богу
лягти де, чи присісти; й слава Богу
дощ і сніг з-під сонця випадають
гірке, та солоне, — вимивають
звеселітесь, люде, бо слава Богу
— що і той світ буде, слава Богу
хай вже цей, вже й рідний, не тримає
— грай, музИки, хто веселе знає