* * *
Дощ іде, i я прямyю...
Помiж нами є щось схоже –
Майже нас i не iснує...
Та вже й, правда, б зникнуть, боже?
Щоб ніхто того не бачив –
Що ж то сталося зi мною.
Зник – i все... без всiх балачок –
Як? чому? та що накоїв?
Бо, не хочу, щоб знайомі
Посміхались хоч коли-то,
Через те, що крім як дома,
Не знайшлось мені де дітись...
Через те, що як письменник,
Не здобув собi я слави...
Мiй віршований щоденник
Всiм не бiльше чим забава.
Може, то й було б i краще
Навіть прізвище змінити?
Чи я що – якийсь пропащий,
Що й ніде не зможу жити?
Чи тинятися без діла
Краще, аніж працювати?
Чи не тi великі сили
Не дають мені все спати?
Як було б мені байдуже,
Чи хотів би я так жити?
Я би навіть ліг в калюжу,
Якби мiг цим щось змінити.
Якби знав, що це – поможе,
Все би змiг з собой зробити.
Жити! хочу жити, боже!
Чи один такий я в cвіті?