Перевод с украинского:
КОГДА ПАДУ Я...
Когда паду я, оросивши кровью
Горячей землю, и не поднимусь, –
Туманную опушку Поднепровья
Невыразимая охватит грусть.
И склонят вербы надо мною косы,
И оботрут последний раз чело.
И будет то весна, а может, осень,
Как сотни раз бывало и – прошло.
И к Ирию душа – по праву веры,
По следу Солнца – полетит вперёд,
Где пращуры в рубашках светло-серых
Издревле стерегут земной наш род.
И прорастут сквозь моё тело травы,
Как будто утешая: всё не зря…
И запылают в небе, вечно правы,
Рассветная, закатная заря…
И год пройдет ещё, а может, двести,
И снова сеча, снова степь в огне!
И там, где я лежал, на том же месте –
Проскачет новый всадник на коне.
Похожий на меня – и непохожий,
Горяч и смел, рубака из рубак!
Меня не лучше и не хуже, что же…
…Но он себя зовёт, как я, – казак.
Глазами тёмно-карими сверкая,
Сжимая саблю крепкою рукой,
Победу над врагами предвкушая, –
Пойдёт, как шли отцы и деды, в бой.
А Солнце обещает рай небесный,
Весну пророчит, говорит: держись!
Когда паду я... я тогда ж воскресну,
Ведь смерть в бою – она всегда за жизнь.
***************************
Оригинал здесь: http://www.stihi.ru/2012/08/14/7918
Коли впаду я, оросивши кров’ю
Гарячу землю, скроплену дощем –
Серпанкове узлісся Подніпров’я
Огорне тихий невимовний щем.
І схилять верби наді мною коси,
І обітруть останній раз чоло.
І буде то весна, чи, може, осінь,
Як тисячі разів уже було.
І полетить душа моя у Вирій,
За шляхом Сонця, десь у Нави світ,
Де предки у сорочках світло-сірих
Одвіку стережуть земний наш рід.
І проростуть крізь тіло моє трави,
І пригорне його сира земля.
І все як завжди: вранішні заграви
Змінятиме вечірняя зоря.
І промине ще рік, чи, може, двісті,
І запалає степ в новій борні,
І де лежав я, на цім самім місці
Проскаче знову вершник на коні.
Він буде схожий – і, водночас, інший,
Гарячий, смілий, молодий юнак,
Нічим не кращий і нічим не гірший,
З тією ж самоназвою – козак.
У нього будуть темно-карі очі
І шабля, міцно стиснута в руці.
І піде в бій він радісно й охоче,
Як йшли колись його діди й отці.
І знову сонце напророчить весну,
В круговороті буде вороття.
Коли впаду я… я тоді воскресну,
Бо смерть в бою – це тяга до життя.