Мало що в світі змінилось за наших часів.
Люди — такі ж дикуни, як і були раніше.
Сьогодні шанують, а взавтра наварять із тебе борщів
Й судитимуть, що в попереднього м”ясо було ніжніше...
Бійтесь кумирами бути для цих дикунів!
Не обирайте земної слави.
Вам не покажуть спочатку киплячих котлів,
А будуть лиш в очі світити лукаво.
Не значить нічого, що ви у борщі не смачні,
Що ви у кашне й черевики у вас зі шнурками.
Вам доля кипіти у тих дикунів в казані
І бути їм харчем — не були б вони дикунами!
Так мало змінилось за довгі мільйони років:
Подоба людська ще є сховищем хижої суті.
І гилять, як завше, ногами невірних богів -
Тоді лише босі були, а тепер дикуни вже взуті!
Ти можеш зробити в цім світі мільйони чудес,
І манни для них досхочу натрясти із небес...
...Лиш трохи ослабнеш, стомившись від їх забаганок -
І ти вже не бог, а вечеря, обід, чи сніданок.
Лиш помстою серця свого не брудніть!
Ви сильні, а сильні її не жадають.
Вогонь в дикунів як горів, так горить.
Ви ще у пошані і вам іще ладан кадить?
(Дикунство ще сите. Когось доїдає .)
А далі, дивись, і дикунство щодня тепер манни жадає.
Щоранку встаєш від гарчання дикунських кишок.
Тепер тебе “боже” ніщо не сховає!
Оце тобі “боже” земної пошани урок!
- Ащо це ти, “боже”, ще манни для нас не натряс?
І діти он наші від голоду тихо конають...
Чи чув, лиходію? Ти наш! Ти — для нас!
Ми хочемо манни! Ми хочемо раю!!!
...А років так через, якесь дикуня,
Що вчора молилось і щедро кропило тебе “Neskafe”,
Підійме на тебе хижацьке своє лапеня
І ... знову кінець твій. Аутодафе.
13.01.11.