Коли у брунці вуст дозріє поцілунок,
З усіх гілок душі зірвуться солов’ї -
Тонкими трелями хитнуть найвищих струнок
Між видихом моїм і подихом її.
Всолоджуюсь дрібним серцевим тріпотінням,
Блискучим відбиттям дивлюсь з її зіниць.
Змагається мій страх з шаленим нетерпінням. -
Один маленький крок до світу таємниць.
Дифузія бажань пестливо загортає
Дві нерішучі постаті в сувій.
Прийдешня ніч ні за що не вгадає,
Не відрізнить парфум її; і, власне, - мій.
Імла, як бедуїн нестямно п’є з лампади.
Пустеля часу в двох хвилинах простяглась.
Втрачають супокій зіркові міріади -
Завіса, як вогнем, їх світлом зайнялась.
Принишкли на стіні дві тіні лускокрилі -
Їм не збагнути швидкості думок.
Вивчаю рухи, людям не властиві.
Руками взявшись з нею у замок.