Дійові особи:
1. Автор (він же Білобог)
2. Мавка
3. Зорегляд
4. Русалка Річкова
5. Поляниця
6. Крутивус
7. Вернидуб
8. Баба Яга
9. Щезник
10. Чорнобог (він же морське Чудовисько, він же Змій)
11. Відьма Горпина
12. Відьма-гадалка
13. відьми, лісові істоти.
14. живі мерці.
ДІЯ І.
СЦЕНА І.
АВТОР:
На галявині у лісі
Жовтим оком повний місяць
Взрів красунь, що сіли колом
І вели таку розмову:
ПОЛЯНИЦЯ:
Я з нас трьох найвродливіша.
РУС. РІЧКОВА:
Може й так, та будь скромніша.
АВТОР:
Так русалка річкова
Польовій відповіла.
ПОЛЯНИЦЯ:
Ще чого?! На мОю вроду
Й Білодан дивиться зроду.
По-мені хоч цар-барон –
Всіх серця візьму в полон.
РУС. РІЧКОВА:
Та ганьба таке казати!
ПОЛЯНИЦЯ:
Ну й нехай – мені начхати.
В кого гарнеє лице,
Говорити може це.
РУС.РІЧКОВА:
Полянице, мені шкода,
Що в лиці лиш твоя врода.
Мавко, ти чого мовчиш?
Та скажи їй щось…
МАВКА:
… Облиш.
Милі сестри, ніч прекрасна,
Квітнуть в небі зорі рясно,
В Дивосвіт Чумацький шлях
Всі думки мої простяг.
Так напоюють легені
Ніжні пахощі зелені,
Що здається і до рання
Не засну…
РУС. РІЧКОВА:
Чому?.
ПОЛЯНИЦЯ:
Кохання!!!
(Сміється).
Полюбився Мавці лесник –
Чорнобривий Перелесник.
(Сміється).
МАВКА:
Ні, сестрице, то не він
В серці зняв кохання дзвін.
РУС. РІЧКОВА:
Що казать їй про любов -
Заздрощі хвилюють кров.
ПОЛЯНИЦЯ:
Хто там щось сказати жадав? –
Напів-риба – напів-жаба?!.
РУС.РІЧКОВА:
Я кажу тобі востаннє,
Це не гумор, а знущання.
ПОЛЯНИЦЯ:
Ой, боюся аж до сліз –
Дожене мене твій хвіст.
МАВКА:
(До рус Польової)
Я так думаю, сестрице,
На сьогодні слід проститься…
ПОЛЯНИЦЯ:
Я й сама б уже пішла…
Знай же, Мавко, ти знайшла
При оцій «чудовій» ночі
Не лише кохання очі
Але й ворога собі,
Щоби пасти в боротьбі….
(Русалка польова іде…)
РУС. РІЧКОВА
(після паузи):
В голові в дурної вавки.
Не зважай на неї, Мавко.
МАВКА:
Маєш рацію. До ранку
Дасть нам нОву обіцянку,
До обіду щось утне…
РУС. РІЧКОВА:
Може, навіть, не одне…
МАВКА:
А під вечір нас озве
Й знов сестрицями назве.
(сміються)
РУС. РІЧКОВА:
(змінивши тон на таємничий)
Ну… Кажи вже…
МАВКА:
Що, русалко?
РУС. РІЧКОВА:
Та кого ж кохаєш палко,
Бо терпіння вже не маю?…
МАВКА:
Сестро, мила, я не знаю…
РУС. РІЧКОВА
(ображено):
Ти знущаєшся, напевно…
Ми ж подруги – це не чемно.
МАВКА:
Дивні жарти у Весни:
Він приходив уві сні.
РУС. РІЧКОВА:
Як приходив?
МАВКА:
Наче, доля,
Наче, виповнилась воля
І його й моя одразу…
РУС. РІЧКОВА:
Ой, сестрице, ти до сказу
Мене скоро доведеш –
Що намрієш - тим живеш.
МАВКА:
Він не був фантазій тінню,
Бо я вірю провидінню.
РУС. РІЧКОВА:
Може й так, хто ж його зна?
Може, тішиться Весна…
Може, завтра інший прийде,
Коли місяць новий зійде.
МАВКА:
Ти даремно так глузуєш –
В це повіриш, як відчуєш.
Ось, послухай серця спів…
РУС. РІЧКОВА
(прикладаючи вухо до грудей Мавки):
Про кохання, а без слів...
МАВКА:
Нащо ж слово тут потрібне? –
Пояснити очевидне?
То любов на волю рветься:
І ридає, і сміється…
Очі в нього з під повік,
Наче зорі… Я повік
Не забуду погляд ясний:
Такий рідний, наче власний.
РУС. РІЧКОВА:
Як же ти його впізнаєш?
Де зустрінеш?.. (пауза.) Ти не знаєш?..
МАВКА:
Це нічого – серце знає…
Лиш за сварку сором крає.
РУС. РІЧКОВА:
З Поляницею дружити
Як-то в полі з вітром житу.
Доведеться нам триматись.
Річка кличе – йдем купатись.
(Русалка річкова хвостом плескає на Мавку. Мавка зі сміхом розганяється та стрибає у воду).
ПОЛЯНИЦЯ:
Сестри он якої думки…
Не діждуться порятунку.
Я помститись Мавці мушу,
Щоб потішить гнівну душу.
Як мене – подругу-кралю
Промінять на вогку тварю?
Губи - сині, коси – прілі,
Ще й бородавки на тілі.
Мавці най воно гикнеться,
Серце, бач, у неї рветься!...
Ой, наплачуть ще сестриці
Чорне море сліз-водиці…
Та ж галявина. З’являються Крутивус, Верни дуб та Зорегляд.
Сцена ІІ
АВТОР:
А тим часом вояки –
Славнозвісні козаки –
Поверталися на Січ.
В лісі їх зустріла ніч.
КРУТИВУС:
Хлопці, нумо йдіть скоріше!
Тут галявина…
ВЕРНИДУБ:
...……………………… Тихіше!
ВЕРНИДУБ
На Зеленії свята
Нечисть дика, не свята
По лісах тако шмигає.
Хап – у річку і немає:
Вернидуба, Зорегляда,
Крутивуса… всіх, хлоп’ята!
(Крутивус і Зорегляд сміються)
ВЕРНИДУБ:
Чого ржете, наче коні?
У русалячім полоні
Гірше бути, ніж у ляхів…
КРУТИВУС:
Досить на ніч бабських жахів…
Я Вас хлопці і в бою,
І у п’явок відстою.
ВЕРНИДУБ:
Люди кажуть… - то не жарти….
КРУТИВУС:
Їх дурні байки не варті
Геть нічого. Об заклад
Най поб’ємся… Зорегляд,
Перебий скоріш рукою.
(Крутивус тисне руку Вернидубу, а Зорегляд кладе свою руку зверху).
ВЕРНИДУБ:
Краще б правда за тобою...
АВТОР:
Після цього Крутивус
Покрутив свій чорний вус;
Річка з плеском піднялась
І надвоє розійшлась.
Річка розходиться надвоє.
(Ми бачимо хвіст Русалки, який зникає в хвилі).
ВЕРНИДУБ:
Бачив хвіст? – Вона, Русалка!
(Крутивус сміється…)
КРУТИВУС:
Ті хвости я знаю змалку.
Їх правицею ловлю,
Й іноді при цьому сплю...
(Кепкуючи хропе).
ВЕРНИДУБ:
Не дурій, то демон клятий...
КРУТИВУС:
Сом гладкий пішов гуляти...
(сміється…)
Отакого б упіймати –
Повечеряти і спати.
Йдеш зі мною?
ВЕРНИДУБ:
Я піду,
Щоб не втрапив ти в біду.
КРУТИВУС:
Буде славна юшка, браття!
(Крутивус і Вернидуб ідуть. Далі Крутивус до Зорегляда)
КРУТИВУС:
Розпали поки багаття...
СЦЕНА ІІІ
(Зорегляд збирає гілки, і ми бачимо Мавку, яка ховається за вербою зовсім поруч).
ЗОРЕГЛЯД:
Ніч така... Неначе казка!
Вітерець, як божа ласка...
Янгола нога ступила
По цій річці. Власні крила
Він залишив замість крон.
Все єство моє в полон
П’яна ніжність забрала
І творить свої дива.
Чи в усіх таке буває? –
Серце щось передчуває.
Відчайдушно так тріпоче,
Ніби щось сказати хоче.
Не встою, мабуть, зомлію...
Я кохаю казку... Мрію
Лиш про зустріч з неможливим.
Все здається неважливим,
Як подумаю про Мавку.
Я її шукаю змалку.
О, її медові очі
Бачу в темряві щоночі:
А наближусь – знов омана –
Світлячки летять з туману.
Потім бачу вдалині
Стан гнучкий. Наближусь – ні...
То верба збирає роси,
Щоб прикрасить довгі коси.
(Стає на одне коліно і цілує гілку верби, як цілують руку дівчині, ніжно притуляє до щоки).
А вона вже десь сміється
І струмочком сміх той ллється.
Все віддав би на Землі,
Щоб побачити її.
(Мавка виходить з-за гілок верби, де ховалася весь цей час,
і ми бачимо, що насправді Зорегляд тримає в руці руку Мавки).
МАВКА:
(жартує і заграє)
Добра ніч! Чого ж злякався?
Звав мене, а не озвався.
Зорегляд сахається від несподіванки.
ЗОРЕГЛЯД:
Марю я від самоти,
Чи вже сплю? – Це справді ти?!!
МАВКА:
Так, козаче, справді я.
Мрія втілилась твоя.
(пауза. Зорегляд зачаровано дивиться на Мавку)
Що ж мовчиш? – розчарувався?
Чи на іншу сподівався?
ЗОРЕГЛЯД:
Я від того онімів,
Що душею відлетів.
Зазирнув у карі очі
Й повернутись вже не хочу.
МАВКА:
(сміється)
Що ж побачив ти в очах?
ЗОРЕГЛЯД:
Всесвіт, вічність… (сором’язливо)
Білий стяг.
МАВКА:
(червоніючи. Змінює тон на більш ліричний)
Упіймав мене козак...
Червонію, наче рак.
Брав багато ти фортець,
Разом з ними і сердець...
А моє узяв без бою,
Навіть, не діставши зброю.
Тільки, як ти здогадався,
Як в очах ти розібрався?..»
ЗОРЕГЛЯД:
Рідні очі, як свої...
Мавко, зазирни в мої...
МАВКА:
Сновидінь моїх скрижалі –
Знаю я, що буде далі...
(Зорегляд наближається до Мавки і вони майже цілуються.)
СЦЕНА ІV
Ліс. Крутивус і Вернидуб ідуть до галявини, де зараз знаходяться Зорегляд і Мавка.
КРУТИВУС:
Обійшли вздовж весь потік –
Сом триклятий десь утік...
ВЕРНИДУБ:
То русалка нас вела...
Добре, що не забрала.
КРУТИВУС:
Досить вже мене повчати –
Не люблю голодним спати.
Галявина. На галявині Мавка і Зорегляд.
Зорегляд майже цілує Мавку. Потім ми бачимо, що за ними спостерігає Русалка Польова. В цей момент чуються голоси Вернидуба і Крутивуса.
ГОЛОС КРУТИВУСА:
Зорегляд! Агов, козаче!
Мавка, як безтілесна душа проходить повз Зорегляда, і Зорегляду не вдається взяти її в обійми чи поцілувати.
МАВКА:
Мушу йти...
ЗОРЕГЛЯД:
Коли ж побачу
Я тебе, моя любов?
МАВКА:
Прийде день – я прийду знов.
ЗОРЕГЛЯД:
Де шукати?
МАВКА:
Я знайду!
Ми бачимо Вернидуба і Крутивуса, які ідуть до галявини, де знаходяться Мавка і Зорегляд.
ВЕРНИДУБ:
Може втрапив він в біду?
КРУТИВУС:
Цить з бідою, марнослів...
МАВКА:
Я піду... чекати снів...
Мавка іде. З’являються Вернидуб і Крутивус. Крутивус розпалює багаття. Помічає Зорегляда
КРУТИВУС:
Он де він – під вербу сів...
Що ж вогню не розпалив?
Зорегляд!...
ВЕРНИДУБ:
...Зачаклували!
Душу всю з нього дістали!
(Зорегляд і Крутивус сміються)
ЗОРЕГЛЯД:
Не дістали – сам віддав -
Долю я свою спіткав...
КРУТИВУС:
Дівка?! В лісі?! Звідкіля?
ВЕРНИДУБ:
То не дівка! – То змія!
Мавка голову крутила,
Добре, що живим лишила.
КРУТИВУС:
Та заснув, мабуть, з дороги,
Бо й мене підводять ноги.
ВЕРНИДУБ:
Ти не слухаєш дарма:
Власна гОлова - тюрма.
Раз не можеш припустити,
Що померлі можуть жити,
Не повіриш і очам,
Навіть, як побачиш сам.
ЗОРЕГЛЯД:
Годі, хлопці, не сваріться…
Жоден з вас не підкориться.
То напевно знаю я.
Правда в кожного своя.
КРУТИВУС:
Згоден з ним – лягаймо спати.
Завтра рано вирушати.
(Влаштовуються і лягають)
ЗОРЕГЛЯД:
На добраніч...
КРУТИВУС:
...Вернидуб...
Завтра разом зварим суп.
Затемнення.
АВТОР:
Ніч в обійми взяла ліс.
Місяць поміж зір повис.
По Землі ступає Тиша –
Сни пером чарівним пише.
Поляниці лиш не спиться:
Хоче ізвести сновидця,
Козака занапастити –
Мавці капості зробити.
СЦЕНА V
Кімната в хаті Баби Яги. Баба Яга варить зілля в баняку, їй допомагає Щезник.
БАБА ЯГА:
Булькотить уже водичка...
Так... Для зілля треба дичка,
Збирана в нічній порі
Та котячі пазурі...
(Щезник бігає, дістає і подає. Баба Яга бере і кладе до баняка)
Хвіст Щура, козяча вовна,
(видирає у Щезника клок шерсті),
Мухоморів кошіль повний,
Лисохвосту цілу жменю
В фартусі візьми в кишені.
Треба ще три краплі крові...
(Хапає Щезника за руку та голкою проколює йому палець. Видавлює три краплі крові в баняк із зіллям).
Що не шкода для любові?..
ЩЕЗНИК:
Все?..
БАБА ЯГА:
... Чабрець, мелісу, м’яту...
Їх ретельно розім’яти;
Треба зуби...
(Дивиться на Щезника. Той лякається)
Не твої,
А отруйної змії;
Кажана сушені крила,
Й поросяче нагле рило...
(Дивиться на Щезника так, ніби, думає про його рило. Щезник хапається за ніс. Баба яга сміється).
Та жартую, - то брехня...
Дай-но лапи жабеня.
ЩЕЗНИК:
Ніц нема: ні на болоті,
Ні у чаплі в довгім роті,
Ні в колодязі й калюзі...
Мабуть, всі в хрянцузькім пузі...
(Хрюкаючи нервово регоче).
БАБА ЯГА:
(змінюється в обличчі):
Бідолашне чортенятко,
Позбивало копинятка...
Шерсть козяча в рип’яхах...
ЩЕЗНИК:
Ще й упав отут в сінях.
БАБА ЯГА:
Бідний, бідний...
ЩЕЗНИК:
……………....Я старався -
Ледве пуп не надірвався.
БАБА ЯГА:
Не кори й не муч себе.
Зробим жабою тебе...
(Щезник починає тікати).
Стій, бісяка клишоногий!!!
Дожену – повирву роги!
Геть на попіл розітру,
На щура перетворю!
ЩЕЗНИК:
Ой, мамусю, ой лишенько!
БАБА ЯГА:
Стій! Дай всипати гарненько!
Дармоїд, аспид, ледащо!!!
Все прощу!.. Брехати нащо?!!
Хоч би ти вже гольтіпака
Так від сорому заплакав,
Як від кривди плачу я...
(Баба Яга починає голосити…)
ЩЕЗНИК:
Ну пробач... Вина моя:
Я пішов шукати жаб
Та дорогою ослаб.
Сів на пню перепочити.
Ну і вирішив вточити
Заразом флояру там –
Час минув, неначе, сам.
Вибач вже мені, Яга!
Та без музики – нудьга.
БАБА ЯГА:
Я тобі твою флояру
Затовчу до пащі. З яру
Буде чутно, як свистить.
Жодна мавка не встоїть.
А ну стій, я ж упіймаю,
Я ж усі маневри знаю!
Баба Яга ставить Щезникові підніжку і він падає.
БАБА ЯГА:
Все йому би нявок пасти.
Що я в зілля маю класти?..
Я ж у тебе не просила,
Навіть, сльози крокодила...
Що ж ти жабу не спіймав? –
(Плює)
Всю роботу зіпсував!!!
(Стук у двері)
ЩЕЗНИК:
Це, здається, хтось до нас.
БАБА ЯГА:
Будь на місці, мартопляс.