Дорогой Ричард,
я прошу,
донеси Ему моё письмо -
Королю Первых Одуванчиков.
Звуками колокольчиков,
написанное на мокрых листьях,
намоленное всеми пречистыми,
собранное Гуатамой с дерева Бо.
Ты спрашиваешь,
почему в нём нет слов?
Я оставила в нём,
лишь один сон,
пару веснушек правой руки,
пятно на предплечье,
мыльный шар дочери ЗмеиРадуги,
бирюзово-зеленой патоки -
цвета флюорит
(он, если честно, немного болит),
в самой середке,
светодиодной сердцевине,
в сплетении солнц.
Он уже не тот, что
был прислан тобой
в эру Уолта Уитмена -
волшебника пряных писем,
отца листьев травы,
которыми полны мои руки.
Ты видишь следы
пальцев от пыльцы
на бумаге,
которыми я собирала
твои первые желтые письма
в холодном Стоккюри,
городе льда и пара,
небесного водопада,
который так похож
на тот самый
"арбузный сахар".
Я прошу Тебя,
Король Первых Одуванчиков,
расширь свои владения,
пусти рясные коренья,
в базальтовые земли
моей страны
и пришли пару банок солнца,
а то мои запасы просто
на дне.
Ты пройдешь по земле:
ливнем веснушек,
запахом кореньев и
музыкой вистла,
а я колокольчиком
(притворившись подорожником)
обниму тебя звучаще
в этом сентябре.
Письмо тебе принесет
наш Ричард Бро -
человек, который в этом мире
потерял свой дом.
-------------------------------
(перевод на украинский язык)
Королю Перших Кульбаб
Мій любий Річарде,
Я прошу,
Віддай мого листа Йому –
Королю Перших Кульбаб –
Написаного лунами дзвіночків
На мокрім листі,
Що Гаутама назбирав із древа Бо.
Чому у ньому нема слів? – питаєш ти.
У ньому є лише мій сон один,
Родима пляма на передпліччі,
трохи ластовиння,
та мильна бульбашка дочки Змії-Райдуги,
чий бірюзовий колір – флюорит
(мені він трішечки болить).
Всередині, у серцевині світляній,
де кілька сонць сплелися між собою.
Він вже не той, надісланий тобою
З епохи Волта Вітмена,
Що чаклував над пряними листами,
Вирощував листя трави,
Якого в мене повні пригорщі.
Ти зриш – сліди
від пальців у пилку
відбились на папері –
то я збирала ними
твої листи, старі й пожовклі,
що першими приходили мені
у зимному Стоккюрі -
у місті криги й пари,
там, де шумлять небесні водоспади,
такі схожі
на звичний «кавуновий цукор».
Я прошу в тебе,
в Короля Перших Кульбаб,
щоб ти розширив володіння,
й пустив рясне коріння
в базальтові ґрунти
моєї батьківщини.
І надійшли мені дві банки сонця –
мої запаси вже на мілині.
А ти пройдеш моєю батьківщиною –
дощем із ластовиння,
вологим запахом коріння
і музикою тін-вістла.
А я – дзвіночком,
що подорожником прикинувсь край дороги,
тобі обійми простягну – в цьому вересні.
Цього листа тобі віддасть
Наш Річард Бро -
Той, хто загубив
у цьому світі
дім давно.