Падає тихо осінній листок,
Місяць чарівний пітьму розсіває.
Де загубився той світлий місток,
Що нас із юним світанком єднає?
Роки летять,як підбиті птахи.
Те, що було, вже назад не вернути...
До школи ідуть все нові дітлахи,-
Кожного б серцем своїм пригорнути.
Посмішку щиру, привітні слова,
Мов нагороду учитель сприймає.
І сниться йому та ж шкільна дітвора,
Котру і в снах він сумлінно навчає.
Може, в душі є образи і гнів,
Розпач і муки, та хто їх побачить?!
Мудрий учитель лиш той,хто зумів
Віддано дбати про щастя дитяче.
Падає тихо осінній листок,
Дзвоник шкільний на урок закликає.
Ось він - єдиний і вірний місток,
Що нас із юним світанком єднає.