Поєт любить Країну та її дитя,
оспівує до забуття.
Минають літа, але вони не мають вплив,
на щире серце й душі порив.
Далека доріженька в поле - життя,
та минають швидко миті сьогодення.
Сумні дні, та темнії ночі,
життя вкорочують.
Коли молодії,
здається віку не має кінця,
а як половина життя мине,
цілий Світ хочеться осягти,
та чи вистачить часу
на цьому клаптику останнього путі?
Невже я так безлико й зникну з цього життя,
не вспію навіть залишити по собі нащадкам,
слова - перли на Майбуття?