Ось вітер налетів – повітря розтривожив,
Геть розігнав мошку, кульбабу розпушив.
І стрепенувся світ, а то як обезножив –
Стояв не шивелився, руки опустив.
І стало легше жити. Верби зашуміли,
Запроменіло сонце з блиском по воді.
У липи вікової рани заскрипіли –
Згадалися у сні літа їй молоді.
І стало легше жити. З ділами управлятись:
Картоплю прополоть, покрівлю підлатать.
Не згадуючи, ні, що років десь в тринадцять
Не вабила земля – хотілося літать.
Тепер спокійним став і малим утішаюсь:
Що вітер налетів, що дихати є чим
Що коли ти пройдеш, то я тобі всміхаюсь.
Як в юності, як встарь, коли був молодим.