Моє село, любима сторона.
Там все знайоме, запахи і звуки.
Береза, що росте біля вікна,
Та дім, що пам’ятає батька руки.
Плакучі верби тягнуть до води
Своє гілля, щоб спрагу загасити.
Хатів не видно, як цвітуть сади –
Неначе снігом все село укрите.
Моє село – Вітчизни закуток.
Воно рідніше й ближче за столицю.
Неначе дзеркало блищить ставок.
Лягають спати зорі у криницю.
Там пів села десь родичів моїх:
Хрещена, брат, сестра, племінник, дядько.
Чи радість, а чи горе – то для всіх.
Гуртом як весело і коли важко.
Там ті живуть, з ким можна помовчати.
Тебе там зрозуміють і без слів.
Там всі новини можна розпитати.
Там добре слово скажуть про батьків.
Бо там, неподалеку від села,
Де пахне хлібом, в золотистім полі,
Покояться на цвинтарі тіла,
Що нам дали життя – джерела долі.
Нелегкий шлях земний вони пройшли.
Працівники – ми з ними не зрівнялись.
Своє життя зразково прожили
І в пам’яті односельчан остались.
Моє село, Вітчизна ти моя,
Нехай тебе минають всі незгоди.
Крізь тебе Україну бачу я
Та згадую, якої я породи.