Мені до тебе вже не дотягнутись.
Безслідно ти пропала в сірі млі.
А вітер заставляв дерева гнутись,
Гіллям своїм торкаючись землі.
Я прокляну тебе і возвеличу,
Оспівувати стану як колись.
Крізь темряву тихесенько покличу:
«Вернись моя голубонько, вернись!»
Ти, як раніше, люба і бажана.
Притулок затишний тобі я дам.
Найду чим душу відігріть, кохана.
Як Данко серце я своє віддам.
Нехай горить всю ніч, немов лампада,
Яскравим рівним полум’ям вінця.
Лише твоя любов – душі відрада.
Єдина і до самого кінця.