Піднявши високо голову,
На шию вдерлася молодість.
Очей блакить засяяла знову,
Вітер грає рудим волоссям.
У час народження дня останнього
Тіло не гріють рожеві промені.
Знайти б хоч змазаний контур крайнього,
Мовчання залишити на білому комiрі.
У дзеркалі - сумніви... Схоже на мене!
Заношена маска падає долу...
Згубивши нарешті чужі документи,
Від болю тікаю - та знову по колу!
Шахи, мати, із крапом думки -
Відвертість найближчого ворога
Навпаки...
На диво знайома дорога!
Світанок вертає життя,
Розливає у келихи трави,
Розчиняє самотність у барвах...
І я... це знову... лиш я...
(31.08.2012)
---
Джерело натхнення тут:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312715